А в 2021 році “Укрпошта” випустила 4 поштові марки із серії “Українська вишивка — код нації”. Перші марки із цієї серії були випущені ще у 2018 році. На поштових мініатюрах зображено фрагменти вишивки Рівненської, Дніпропетровської, Луганської та Тернопільської областей. Як ескізи марок використані експонати Національного музею народної архітектури та побуту, Національного центру народної культури “Музей Івана Гончара” та приватної колекції Віри Матковської.
Вишиванку у своїх колекціях використовували відомі дизайнери, її люблять та носять світові зірки. Напередодні свята “Західний Полюс” розповість тобі цікаві факти про вишиванку, і повір, ти полюбиш її ще більше.
- Як ми вже сказали, до вишиванки ставилися дуже дбайливо. Вишиту сорочку носили тільки у свята або одягали через якийсь важливий випадок. У ті далекі часи у наших предків не було сучасного прального засобу або засобу для виведення плям, пральної машини, а на вишивку витрачалося дуже багато часу. Тож у звичайні дні українці одягали “буденки” (буденні сорочки), які абсолютно нічим не прикрашали. Вишиті сорочки зберігали у дерев’яних скринях. Там лежали рушники, прикраси та інші важливі для сім’ї речі.
- Дівчатка починали вишивати сорочки з ранніх років, приблизно з 5-7. Мама вчила доньку не лише вишивати, а й ткати полотно, готувати нитки, щоб уже до 13-14 років у дівчинки було придане. Перед тим, як сісти вишивати, треба було постити, молитися та мити руки. Для українців це був не просто звичайний процес, а сакральне дійство. Дівчата вишивали сорочки не тільки собі, а й нареченому та свекрусі. Вишивати могли лише увечері чи вночі. А тепер уяви, наскільки це копітка та тонка робота. У своїй скрині до заміжжя дівчина зберігала до 40 сорочок, а в більш багатих сім’ях — до 70-100. Цього вистачало на все життя. Вишивали одяг не лише на весілля чи святкові дні, а й навіть на смерть.
- Не тільки сам процес вишивання був кропітким і довгим, а й підготовка ниток. Іноді лише на підготовку до вишивання витрачалося кілька років. До появи анілінових барвників жінки використовували лише природні фарби: відвари, настоянки трав, кори, листя, квітів, сік плодів. Щоб досягти жовтих відтінків, використовували пшеничну солому, а щоб отримати золотий відтінок, нитки запікали у житньому тісті.
- В Україні існує понад 200 технік вишивання, кожна з них має свою назву. Орнаменти не лише вишивають, а й виколюють голкою. Є також техніка, коли візерунок вирізають ножицями, а край отворів обшивають нитками. Досвідчені народні майстрині, які давно займаються вишивкою, знають назви всіх технік і багатьма володіють. Кожному регіону була властива своя техніка, так само, як і використання певних орнаментів, кольорів та крою.
- З вишитою сорочкою пов’язано дуже багато прикмет, сакрального змісту та традицій. І хоча вчені по кожному пункту мають своє наукове пояснення, все ж таки українці продовжують вірити в особливе призначення вишитого одягу. Вважалося, що вишиванка та певні вишиті орнаменти оберігають свого власника від бід та хвороб. Не можна було переймати візерунок у подруги, сусідки чи родича, адже можна було “вкрасти” або “повторити” чужу долю.
- Малюкам сорочки шили з одягу батьків. Хлопчикам — з батьківського, дівчаткам — з материнського. У багатьох регіонах України для новонародженого шили сорочку-льолю — перша сорочка малюка — з рукавів маминого одягу. Першу дитячу сорочку дбайливо зберігали, потім її потрібно було хоча б ненадовго надіти на кожну наступну дитину. Вважалося, що це зміцнить сім’ю, а рід буде здоровим та щасливим.
- Вишиванка ідеально вписується у сучасний гардероб. Її можна носити із джинсами, брюками, спідницею. Багато зберігачів традицій не підтримують такий підхід. Але історії відомий факт, коли вишиванку носили з повсякденним одягом. Вперше це зробив Іван Франко, який почав носити вишиванку під піджак. А чи є у тебе вишита сорочка?
